– Ой чи мені вдову брати, чи вдови дівчину,
Ой чи мені пуститися в пустую пустиню?

Іде гультяй улицею, в сопілочку грає,
Кажуть люди – то парубок, а він жінку має.

Закликали молодиці нічку ночувати,
Поставили стороженьку – од баб вартувати.

Вартувала стороженька – всі добрії люди:
– Тікай, тікай, гультяєнко, біда тобі буде!

А молодий гультяєнко і сам догадався,–
Зігнувсь, зігнувсь понад тином та й в зіллі сховався.

Пішли тії молодиці того зілля рвати,
Стали того гультяєнка сліди пізнавати.

Нема ж того гультяєнка, нема його тута,
Повсходила по слідочкам шалфія та рута.

Ой вискочив гультяєнко та взявся у боки:
– Подивіться, молодиці, який я високий!

Подивіться, молодиці, у кого я вдався,
Хіба дасте копу грошей, щоб поженихався!

Перебреду бистру річку, на бережку стану –
Одна несе вареники, а друга сметану!

Перебреду бистру річку, стану на пісочку –
Одна мила штани несе, а друга – сорочку.

А котора штани несе, то та моя буде,
А котора рубашечку – пущу поміж люде!