Ой, Боже мій милостивий,
Який же я нещасливий,
Чи я такий в світі вдався,
Чи в годину зав’язався!
Прийшов празник, як годиться
Із жінкою б поводиться.
Взяти її – як страшило,
Що всіх людей посмішило!
А в сусіди хата біла,
А в сусіди жінка мила,
В неї ніжки невеличкі,
Носить жовті черевички!
До сусіди вечорниці
Ходять гарні молодиці
Ще й дівчата поглядають,
Бо сусіду всі кохають,
Бо сусіду добре знають...
Сусід ходить, веселиться,
Мені плакати хочеться,
Сусід ходить і співає,
Що хорошу жінку має,
А я рад би заспівати,
Мені ж хочеться плакати.
Сусідова встає рано,
Встає рано, в печі палить,
Сусідові їсти варить:
На снідання галушки,
І ще з сиром пиріжки,
А на обід борщ і каша,
Вареники і сметану
Сипле в миску полив’яну,
На полудень борщ і квашу
І гречану з маслом кашу.
Кашу з маслом ще й лемішку,
Й коржі з маком впереміжку.
На вечеру хліб тепленький,
Куліш смачний ще й гарячий,
Ніжки студжені телячі
І ще й хляки баранячі...
В мене нема ні долинки,
Ані сіна стебелинки,
Ще й до того хата чорна,
Жінка бридка, немоторна.
А я скажу своїй жінці:
– Уставай, жінко, раненько,
Приберися чепурненько.
Вона слухати не хоче,
Як та гадина сокоче.
Цілий тиждень прибирався,
Ік празнику прибирався,
Їсти добре сподівався.
А вона борщ ні з чим варить,
А хліб глевкий, що аж давить,
На снідання – за лоб смиче,
На обіді – дулі тиче,
На полудень – кулаки,
Наштовхає під боки.
А ввечері – за лопату,
Виганяє аж на хату.
Каже: "З хати не злізати,
Буду кийом потягати!"
А йдуть люди, питаються:
– Чого, дурню, не спускаєшся
Жінка каже: "Не злізати,
Буду кийом потягати".
Хоч би тут мав околіти,
Буду на хаті сидіти.
Ой сама ж така ледащо,
Що не робить анізащо.
В хаті сміття по коліна,
Одколупана скрізь глина,
Гребіня нема і заводу,
Каже, що не прала зроду,
Одно – спать та лежать
Та до коршми гулять.