– Не сідай коло мене,
Скажуть люди – люблю тебе.
А я роду не такого,
Щоб любила будь-якого.

Я не вмію так, як ти –
По двох разом любити.

Нащо мене зачіпаєш,
Коли іншу милу маєш?
Щодня іншій присягаєш,
Щодня честь іншій даєш.

Я не вмію так, як ти –
По двох разом любити.

Сусіда мені казала,
Що від тебе перстень мала,
Гандзі бинду обіцявся,
З Настею гуляти подався.

Я не вмію так, як ти –
По двох разом любити.

– Вже-сь, небого, все сказала,
Що бачила, що де знала.
До сварки мене взиваєш,
А про своє забуваєш.

А я знаю, що і ти
Вмієш кількох любити.

Припомни-си Ілька-свата,
Марка, Кузьму ще й Кіндрата,
Що незабуть твою знають,
Щирість твою прославляють.

А ти кажеш, що то ти
Двох не вмієш любити!

– А вже ж ції сварці годі.
Дай рученьку, жиймо в згоді.

І так будем я і ти
Навіки ся любити.