Наварила пироженьків йа з самого сира,
Полюбила шмаровоза, доле нещаслива.

Йа шмаровіз у дорозі як літо, так зима,
А я, бідна сиротонька, господарю сама.

Наварила пироженьків йа з самого сира,
Хто ми прийде на вечерю, тому буду мила.

Запросила си дяченька на тую вечерю,
Чорт несе шмаровоза, доле нещаслива.

– Святий Боже, святий кріпкий, а ти, дяче, звідки,
Чо’ ти сидиш коло стола, коло мої жінки?

Пішов же йа шмаровіз до стайні, до коней,
Вибрав собі той шмаровіз чистий кіл дубовий.

Та як узяв дяченька колом обертати:
– Прошу, дяче, песі сину, більше не бувати.

Ой дощ іде, роса паде з високої гірки,
Біжить дячок-неборачок від чужої жінки.

Прийшов, прийшов йа дяченько під новую школу:
– Отворіть ми, хлопці, школу, бо я ледве стою.

Ліпше було дома їсти йа кисіль без солі,
Ніж в чужої жінки їсти пироги на столі.