Нащо мені чорний віл,
Коли в мене милий мій:
Він насіє, наоре,
А для кого – для мене.

Орав же він сорок день
Та насіяв конопель,–
Вродилася горстка
Ні м’яка, ні шорстка.

Чи її мочити,
Чи людям вручити?
Чи її тіпати,
Чи на людей роздати?

– Чоловіче, Корнію,
Дай же мені раду,
Бо я з тими коноплями
В головочку зайду.

Єсть в людей по сім кіп
Та й усі потерті,
В мене їдна горстка
Ворота підперти.

– Жінко моя, любко моя,
Дам я тобі радку:
А я ціпом помолотю,
Найму тобі прядку.

Що ворона напряде,
Сорока насмиче,
А горобчик, жвавий хлопчик,
Полотенце сплеще.

Наробила полотна,
Від порога до вікна,
Постелила на льоду –
Господиня до ладу!

Постелила на воді –
Най го білять лебеді;
Краща в мене сорочка,
Як в нашої попаді.

Ой піду я до сусід,
Позичу сорочки,
А сусідам віддам,
Як виростуть дочки.