Налетіли дикі гуси да стоптали кумі просо,
Ой не був же я в такім горі, як за куму довелося.

Ой в городі при оборі стала кума чорноброва,
Я ж огледівсь на всі боки: – Ой чи ж є ти здорова?

Ой щоб тобі було, кумцю, да рукою не махати,
Сам не знаю, не відаю, як оженивсь, купив хату.

Ой в неділеньку рано туман лугом пославсь,
Ой вже Василь в Василихи під столом оправдавсь.

– Ой побий мене, Боже, вареником до подушки,
Ой не був же я, моя любко, у куми у Одюшки.

Да втопи мене, Боже, в найгустішій сметані,
Що був же я тої ночі у сестри у Тетяни.

Да повісь мене, Боже, да на жердку ковбасою,
Що сохну, як день не бачу,– ой умру за тобою!

Ой не бий мене, моя бабцю, не катуй, моя мила,
Як ти ж була молодою, запорожців любила.

Шанував тебе, бабцю, й карати мене не треба,
Чи ж є такий, щоб без гріха, хіба господь на небі.