Горілице, мученице, зрадлива-сь, небого,
Ой зрадила-сь ти на світі йа вже не єдного.
Хто ті любить напитися, той смутку забуде,
Бо він мислить-розуміє ліпше, як всі люди.
А як він сі нап’є та й тої сивухи,
Стане єму світ, як банька, а люди, як мухи.
Ой як іде додомоньку, путає ногами,
Не раз, не два землю поре носом і зубами.
Як прийде він додомоньку та й кладе сі спати,
Жінка лає, діти плачуть:– Давай, тату, папи.
А як він сі та й не спить – біда ж моя, біда:
– Іди, жінко, до сусіда позичати хліба.
Іде жінка до сусіда хліба позичити,
Сусід каже:– Не тра пити, тра на хліб робити.