Ей казали вражі люди,
Що я плоха пряха,
А мій милесенький
Незамітний пахар.
Як поїхав він пахати,
А я сіла прясти,
Наїхали торгаші
Чорноброві, хороші.
Як продала я кобилу,
Та купила я білилу,
Як продала я корову,
Та купила чорні брови,
Як продала стіжок житця,
Та купила рум’яниця.
Як приїхав милий з поля,
А я млада сіла прясть.
– Ей де, милая, кобила?
– Води пити я водила,
В ополонку й утопила.
– Ей де, милая, корова?
– Одігнала пастухові.
– Ей де, мила, стіжок жита?
– Молотничків я наймала,
Молотничків я наймала,
Змолотила та й прибрала.
– Ей де, милая, солома?
– Десь не взявся пожарок (2)
Та іспалив ту солому.
– Ей де ж, мила, попілок?
– Ей десь взявся вітерок (2)
Та й розвіяв попілок.
– Чого, милая, білена?
– Муку, милий, я сіяла.
– Чого, милая, рум’яна?
– Проти пожару я стояла.
– Чого, мила, чорнобрива?
– Трубу, милий, я трусила.