Дала мене мама замуж, не вмію робити,
Послав мене мій миленький фасольку садити.

Посадила я фасольку та вже йду додому,
Заглядаю в коршемку: п’є милий з кумою.

– Кумцю моя, любцю моя, пий до меї жінки,
Скажу, скажу шинкарочці: дай кварту горілки.

Жінко ж моя любимая, іди ж ти додому,
Вари, вари вечеряти, я прийду з кумою.

Жінка ж моя, любка моя чогось нездорова,
Сюди-туди звинулася – вечеря готова.

Жінко ж моя, любко моя, одчиняй же двері,
Веду свою куму вражу на білім папері.

Жінко ж моя, любко моя, давай вечеряти,
Стели тонку, білу постіль, сама вийди з хати!

Постелила постіль білу, сама вийшла з хати,
Позатильцем, дзенцем, дзенцем дала пану знати.

– Ой паночку-голубчику, дайте мені раду,
Через тую куму вражу навіки пропаду.

Закувала зозуленька на хаті, на розі,
Кум з кумою обнятії стоять на порозі.

– Жінко ж моя, любко моя, що ти наробила?
Я господар на все село, ти мене вславила.