Да стоїть козак над водою,
Да тримат кобзу под полою,
Та на кобзойці витинає,
Да свою долю проклинає:

– Та доле ж моя нещасная,
Та у мене жона некрасная,
Та у людей жонки, як ласточки,
А в мене женище, як помелище.

Та дала їсти без обруса,
А сама сіла, як покуса,
Та я то думал, же то свиня,
Ано то моя господиня.