Ци чули ви, добрі діти,
Десь далеко там, край світа,
За високими горами,
За глибокими морями
Є край, що там любо жити,
Бо не треба ніц робити.
Що лиш серце забажає,
У тій хвилі вже всьо має:
Там-то хати з калачів,
А плоти всі з кавбасів.
З медівника всякі стріхи,
Золота там повні міхи,
Пива, меду і вина
Там тече ціла ріка.
Верби родят там грушки,
Нахопки висят булки,
А в ставку живе, пливе,
Риба вже печена жде.
Щоби засягнув руков –
Котру хоч, спожив здоров.
Як у нас росте трава,
Свіжі там ростут щодня
З м’ясом ситі галушки,
Варениці й пироги.
Там не треба до млина
Нести мливо, бо мука
З неба, як той сніг, паде
І в корито сама йде.
З печі вилазить, як миш,
Вже готовий хліб і книш.
Де ступиш лише ногою,
Всюди мід тече рікою,
Там жарені голубці
Прямо в рот летят тобі,
Серед ночі й серед дня
Приправлене порося
Хріном з начинков біжит,
Острий ніж в хребті стремит,
Щоби-сь собі відрубав,
Найсмачніше заїдав.
В кожній хаті з сволока
Меж’ цідити молока,
Як каміннє, там лежат
Бринзи, масла цілий склад.
Чоботи і постоли,
Пояс, черес, кожухи
Висят стріхов, лиш сягай
І гарненько ся вбирай.
З овець вовну не стрижуть –
Готове сукно несуть.
Сірак шиється самий –
Чорний, сивий чи рябий.
Хто робучий і пильний,
Там й господар з него злий,
Того звідтам наганяют
І назад вже не приймают.
Недбалицям там-то дни,
Як у Бога за дверми.
Любо в краю тім десь жити,
Там не знає люд тужити,
Там лиш добре, а нема
Ні неволі, сліз, ні зла.
Многі туда вендрували,
Та й сумні домів вертали,
Бо хотя весь світ зійшли,
Дармоїдів не знайшли.
То лиш байка, небулиця,
Що у світі є землиця,
Де би люди їли й пили,
А нічого не робили.