Були в мене кури, ах кури-цокотури.
Як би мені чоловіка моєї натури.

Щоб горілку не пив, табаку не нюхав,
Чужих жінок не любив, добре мене слухав.

Ой дай мені, Боже, вечіра діждати.
То б пішла я до куми новостій узнати.

Як прийшла я до куми, стала пид стіною,
А мій милий, чорнобривий воркує з кумою.

Стояла, стояла та й я не стерпіла,
Пид віконце підійшла, шибочку розбила.

Як прийшла я додому, зразу й захворіла,
Біленькою косиною голову накрила.

Прийшов милий додому: – Коли захворіла?
Це ще й вчора ізвечора шибочка летіла.

Ой дай мені, Боже, утрічка діждати,
То б пішла б я до куми новості й узнати.

Як прийшла я до куми – вона ще й не вмита.
– Ой чого ж це, кума, шибочка розбита?

– Була в мене курка, така полихлива,
Залетіла у хатину, шибочку розбила.

– Будуть тебе, кума, ще й кури клювати,
Як ти будеш, кума, кума принімати.

Кури ж мої, кури, ах кури-цокотури.
Як би мені чоловіка моєї натури.