Я змію узяв на руки,
подивився їй у очі,
з жала падає отрута.
Я змагатись з нею хочу.
Чий сильніший буде погляд,
і чия сильніша воля?
Ми на рівних у пустелі,
ти і я – обоє голі.
Йде тринадцята хвилина,
розвести не можем очі,
вперто дивиться тварина,
я чекатиму до ночі.
Поспішати не збираюсь,
шансів вижити замало,
що знайшла ти у пустелі?
Чи якраз мене шукала?
Я не пив води неділю,
смак її давно забутий,
замінити чимось треба,
заберу твою отруту.

Я змія, а ти людина,
вперше, мабуть у пустелі,
ти зустрів лиху годину,
а мої думки веселі.
Забирай мою отруту,
незабаром буде нова,
я сміюсь тобі у очі,
жаль, не розумієш мови.
Тут було багато різних,
їхні кості сонце сушить,
хоч і погляд в тебе грізний,
я дивлюсь тобі у душу.
Потримай, чекати вмію,
а відпустиш, не ображу,
не вкушу, чекати буду,
доки сам під сонцем ляжеш.
Ну а зараз відпочину,
потримай, як буду спати,
перший той із нас загине,
зможе довше хто чекати.