Ні, не троянду - королеву квітів,
Що від краси аж загордилась трошки, -
Люблю я квітку, наймилішу в світі,
Люблю волошку я, просту волошку.

Вона не дасться будь-кому у руки,
Якщо захоче хтось її зірвати.
Так хочу я зривати поцілунки
З лиця, яке не можна не кохати.

Приспів:
Люблю волошку, та не ту, що в полі
Так ніжно посміхається очам, -
Волошку-дівчину, що за велінням долі
Цвіте у серці найдорожчим почуттям.

Цвітуть волошки у достиглім житі,
Вбираючи усю красу небес.
"А як без дівчини-волошки жити?" -
Вночі і вдень запитую себе.

Волошки скосять разом із житами
Або зів'януть, зірвані, в руках.
Не знаю, чи з'єднаємось серцями,
Та ти цвістимеш у моїх піснях.

Приспів.