Em  Хай щастя не вGічне,D  а життя скороплEmинне,
Em  Ой, роде мій крGасний,D  не скорочуй йогEmо.
Em  Немає держGави,D  малої краEmїни,
Em  Яка б відцурGаласьD  від слова свогEmо.
   ХAmай спливEmають роки,G  виростDають дGіти.
   ТAmа не мEmожна свого B7 чужим замінEmити.

Все тільки найкраще з усієї планети
У мову впадає, немов ті потічки.
Навіщо ж міняти слово наших поетів
На річку, якою нам в безвість пливти?

Як іскриться вода, дно все глибше зникає.
Найрідніша ріка зцілить, що відмирає.

Та раптом міліти наша річка почала,
Із річки чужої попала вода.
Вона непогана, та нас роз'єднала,
Та нас поділила на табори два.

І нема щастя нам, ой, та на цім світі –
Різними мовами розмовляють одних батьків діти.

Ой, чистити треба стрімку мову-річку
Від намулу-бруду з чужих берегів.
Бо діти маленькі як вип'ють водички,
Забудуть про славу дідів-прабатьків.

Ти, юначе, не стій, ой, не стій, ради Бога.
В бій запеклий вступай, поки не збили з дороги.