Ти сиділа край віконця –
У очах печаль,
І весняний промінь сонця
Не втішав, на жаль.
Я так просив тебе: "Кохана, посміхнись!",
Але той сум в очах твоїх залишивсь.

Що могло так засмутити
Погляд твій ясний?
Твою усмішку згасити
В день цей весняний?
Я цілувать хотів ті очі чарівні,
Хотів, щоб мовила хоч слово мені.

Але ти чомусь мовчала,
Дивлячись в вікно,
І мене не помічала,
Хоч я так давно
Хотів сказати, мила, що тебе люблю,
Хотів тобі віддати ніжність свою.