Мире лукавий, скорбми ісполненний!
Коль ти нетвердий, коль несовершенний!
Коль суть не благі твої зді утіхи,
Коль суть плачевні радості і сміхи.

Коль неспокойні твої честь, богатство,
Вітр, дим, нічтоже, все непостоянство.
Цвіте тут в єдин час, в другий увядає,
Днесь на престолі - завтра низпадає.

Хде єсть гордяйся Давид вопіяше
Все мимо ідє, уже той не бяше.
Мниться нам сладкі твої зді забави,
Сластьми ізнуренні суть нашії нрави.

Похоті смислу зріти препятствують,
Горкоє сладко бити показують.
Високий сущий всяк в мирі гордиться,
Мнят же богаті што смерть їх боїться.

Што нам в богатстві аще смерть царствує,
Ін собирає, ін наслідствує.
Што нам за польза от честі биває
Єгда смерть ранги весьма презирає.

Єдина убо мисль вірним да буде,
Как Судія в той день страшний прибуде!
Спросят нас бідних там вскорі отвіта -
Почто теряли всує наші літа!