Я – націоналіст! Як може буть інакше ?
Я чую поклик роду, я чую крові глас,
Моя козацька кров клекоче і пульсує,
Я – воїн-гайдамака та лиш не свинопас.
Напівсвободи бути не повинно,
Напівлюбов – це тонуче судно.
Я народився тут, тут виріс і змужнівся,
І що навколо є мені не все одно.
Лиш я в своїй межі повинен керувати,
Я – автохтон своїх і неба і землі,
Моє найперше слово і я тут бал справляю,
А не чужинські зайди, великі та малі.
Повірте: я ні з ким не хочу воювати,
Я доста бачив смерті і доста домовин,
Але я не дозволю, щоб мною попирались;
Я – гордий та зухвалий своєї Неньки син.
Я прапор лише свій у небеса підношу,
І інтереси власні – це мій пріоритет.
Ні з ким я не торгую ні гідністю, ні честю,
Повинні знати всі: не ржавий мій багнет.
Хіба я щось сказав, що зовсім неприйнятне?
Та так весь світ живе, огляньтеся навкруг!
Себе найперше маєш любити й поважати;
Тоді ти будеш рівний, тоді ти будеш друг.
Нерівним буть не хочу, не хочу бути меншим
Не хочу, щоб на мене зверху хтось дививсь.
Я хочу, щоб я крикнув: "Агов, Я – Українець!",
І, щоб мені чужинець з повагою вклонивсь.
Тебе оця земля ростила та плекала,
Дала тобі і силу, і славу, й віру, й хист:
Так підійми ж її ти велич попід хмари!
Ти воїн України – ти націоналіст!