Чомусь наснились обрії дитинства,
Село, ставок і човен на воді,
І стежка в квітах через сад барвиста,
Моєї мами очі молоді...
Знов, як в дитинстві, йду по допомогу,
Несу до Вас свій біль і каяття,
Я вдячний, мамо, Вам, я вдячний Богу,
За те, що Ви дали мені життя!..

Коли ж покликав час мене далеко,
Я покидав матусине гніздо,
На стрісі проводжав мене лелека,
О, Боже, як же це було давно...
Лечу в думках до рідного порогу,
Несу в собі любов і каяття,
Я вдячний, мамо, Вам, я вдячний Богу,
За те, що Ви дали мені життя!..

Пройшли роки, повиростали внуки,
Відгомоніли весни і літа,
Та більш за все боюся я розлуки,
Тієї, що вже назад не поверта...
Спішу в село до рідного порогу,
Несу до Вас свій біль і каяття,
Я вдячний, мамо, Вам, я вдячний Богу,
За те, що Ви дали мені життя!..

Я вдячний, мамо, Вам, я вдячний Богу,
За те, що Ви дали мені життя!..