Я в’язень в темниці із сала та м’язів.
Мій дух позирає крізь ребра на небо.
Що роблю – не хочу, що хочу – не роблю,
Та вже почекаю, щоб було, як треба.
А в засобах масових маніпуляцій
Пропорції світла і тьми неприємні.
Розвинулись майже до стану мутацій
Зі знаком від’ємним дари невід’ємні.

Давно вже не чув я віршів та пісень,
Щоб духом за вухо у гори завести.
Звучать три хвилини й живуть один день
FM-ні пробіркові треки і тексти.
Сім нот, як сім зліших, на службі у м’яса.
Їх чистять поети священного року.
Тріщить Єрихонська стіна, а тим часом
Зґвалтована муза плодить караоке.

Приспів:
Всякому городу нрав і права,
Всяка має свій ум голова,
Всякому серцю своя є любов,
Всякому горлу свій вкус есть каков.
А мне одна только в свете дума,
А мне одно только не йдет с ума.
А я вибираю думки і слова:
Чи Лобода, чи Сковорода?

Вечір. Накурено. Голосно. Хтиво.
Мачо й мучача танцюють кориду.
Сидять ноутбуки, занурені в пиво.
Снують різновиди людського підвиду.
Барменів обсіли об’єкти в стендбаї.
Це клуб, я тут лабух, впливаю музоном.
Гітара прокашлялась, – люд прозріває.
Я стримую всі катаклізми в цій зоні.

Жадаю, волію, чекаю, ржавію...
Згинаю лук мідний, цілюсь у зуби.
Вночі я читаю і вже розумію,
Як Джон не пройшов крізь міднії труби.
Я знаю, як бути, і звідки черпати.
Вночі я вивчаю, як падали Джими.
Та бувший маестро занадто рогатий,
І вранці я мрію прокинутись в Римі...

Приспів