Із давніх-давен я по небу мандрую.
Я знав Соломона і Нестора чув я,
Боян віщував, Іоан попередив,
А я відчував, що багато прогледів.
Я крапля води, за століття мільйонна,
Я мури проб’ю, бо за мною ще тонна.
Ще я рубильник, – мене увімкнули.
Хапайся за клеми: майбутнє й минуле!

Приспів:
Всунь руки в небо!

Я люблю ведмедів, хоч півні гарніші,
А в нас нема дредів, та є своя ніша.
В ній нема даху, в ній стіни рухомі,
Сюди нам приносять усе невідоме.
Здіймаємо хвилю, обточимо камінь,
Тісно у стилі нам, вузько в екрані:
А небо – дзеркальне, себе наскрізь видно,
Про небо співати мені не набридне.

Приспів

Хоч правлять і судять нащадки Нерона,
З’явилась надія: є білі ворони.
Їх підгодуєм, розправимо крила, –
Здіймуться орлами. Хоч землю покрила
Духа розруха, свідомості криза,
Ближній – далеко, та небо – поблизу.
Воно таке святе, воно таке рідне,
Про небо співати мені не набридне!

Приспів