Двійко дитячих очей
Їх помирити хотіли.
Як вони тускно синіли -
Двійко дитячих очей!

Він пакував чемодан.
Біла сорочка упала.
- Татку, - дитина сказала,-
Ти не складай чемодан.

Він зупинився на мить.
Ніжно і гірко всміхнувся,
Потім нараз повернувся,
Став нерішучим на мить.

Слово шукав - не знайшов,
Руку поклав на голівку,
Глянув із болем на жінку, -
Рушив, а слів не знайшов.

Клацнули двері за ним,
Жінка услід заридала.
- Мамо, - дитина сказала, -
Не побивайся за ним.

Двійко дитячих очей
Довго журитись не вміли.
Що вони ще розуміли -
Двійко дитячих очей!..