Сивієм, друже мій,
На скронях срібло раннє,
На серці давній біль
І душу замело.
Та груди зігріва таке
Щемке кохання,
Немов хтось полину
Розтер в руках зело.

Сивієм, друже мій,
А спрогадів похмілля
Терзає спокій наш
І розум випива.
І в луках наших трaв |
Лиш де-не-де чар-зілля |
Зеленої весни, |
А більше кропива. | (2)

Сивієм, друже мій,
Шепочемо молитву
Про свій стражденний край,
Про наш пекельний рай.
І віримо удвох, |
Що виграємо битву |
За волю і життя, |
Отож, музико, грай! | (2)

Про щастя, про весну, |
Про долю, |
Про серце, що прагне любить. |
Йдемо по безмежному полю |
І віримо: "Будемо жить!" |
Йдемо по безмежному полю |
І будемо, будемо жить! | (2)