Дарував мені намисто
Мій коханий навесні
І цвіли над нами чисті,
Тихі зорі в вишині.
Тихі зорі, зорі ранні
В світлім сяйві ріки,
Дарував мені коханий
Не намисто, а зірки!

Ніч вела нас поміж квітів,
Ніч вела нас поміж трав
І слова найкращі в світі
Він мені тоді сказав,
Де зійшлися дві стежині,
Дві стежини лугові,
Ненароком намистині
Я розсипала в траві...

Тихі зорі, зорі ранні
Потемніли в небесах,
І здалося, що кохання
Загубилось на лугах.
Ой, нелегко розшукати
Намистині у траві,
Ой, нелегко забувати
Ті стежини лугові...
Ті стежини лугові...
Ті стежини лугові...