Як вийду й на гору та й крикну ой додому:
– Вари, мати, вечеряти ще й на мою до(лю).

– Вже я й наварила, небагато – трошки.
А для тебе, дитя моє, нема чашки й лож(ки).

Чашку я й розбила, ложку й загубила.
Іди туда, дитя моє, де літо роби(ла).

– Де я й не ходила й, де я й не робила,
Та й не найшла теї неньки, шо мене роди(ла).