Ой там гора кременистая,
Там свекруха норовистая.

Вона тобі норови покаже,
Вона тобі правдоньки не скаже.

Куди підеш, сліди переміре,
Забожися, вона не повіре.

Їсти хочеш, аж серденько в’яне,
Возьмеш шматок, а свекруха гляне:

– Ти ще, доню, у нас не робила,
А то хліба уже одломила.

Ой якби те та матінка знала,
Вона б мені вечерять прислала.

Хоч місяцем, хоч зірницею,
Хоч братіком, хоч сестрицею.