FmРозпрощався стрілець ізC7 своєю Fmріднею,
Сам поїBmхав в далеку доFmрогу.
За ріднBmий свій край, за стрілецький звичай,
Впав в боBmю за свC7ою перFmемогу.

А вітер колише зелену траву,
Молодий дуб додолу схилився,
Листя шелестить. Вбитий стрілець лежить –
Hад ним коник його зажурився.

Ой, коню, мій коню, не плач наді мною,
Я тим часом полежу в степу...
Біжи, коню мій, скажи мамі моїй,
Що я в степу лежу вже убитий.

Hехай брати і сестри та рідная мати,
Hехай вони за мною не плачуть.
Я в степу лежу за Вкраїну свою.
Чорний крук наді мною вже кряче.

Стрілецькая слава не вмре, не загине,
Будуть про неї внуки співати,
Що були козаки, та й за волю лягли,
Тепер можемо тільки згадати...