Немов пилинку світ мене крутив,
Ловив я мрію і мету високу,
Пробач мені, що тяжко завинив,
Лишив тебе на старість одиноку.

Та що ж я знав, коли із дому йшов?
Та що ж я міг в ту пору зрозуміти?
Яка то святість мамина любов,
Яка то мука, як лишають діти...

За все, що маю дякую тобі,
За все, що маю і що буду мати,
Ночами сняться зорі голубі
І вишні білі на причілку хати.

Аж отепер, коли я - батько сам
І час настав стрічать і проводжати,
Я знаю ціну тим гірким сльозам,
Які тобі судилося спізнати.

Тому то сняться зорі голубі
І вишні білі на причілку хати,
Тому спішу подякувать тобі
За все, що маю і що буду мати.
За все, що маю і що буду мати...