А де любов, і віра і надія
На гаслах, на плакатах і в томах?..
А скільки раз той свіжий вітер віяв
І обрікався у смердючий прах?..

А ми зоряне небо забували
За зіркою на славному Кремлі,
Розп'яті кобзи пошепки співали |
І дерлися горлянки королів. | (2)

А, може, ще настануть ті часи,
Не чорні, не буремні і не грізні...
А, може, це наївно – Бог прости...
А, може, – не наївно, - просто пізно?

Чи зможуть ті часи іще настати,
Щоб босому пройтися по росі?
Щоб щастя в боротьбі не здобувати,
Без неї його вистачить усім...

А на планеті, люди, світла вдосталь,
Можливо, й сонце буде ще світить?
Коли ж це, що під сонцем жити просто |
Не треба буде "світлої мети". | (2)

Коли вже всі тирани будуть ситі,
А їх шакали вже своє візьмуть?..
А щоб сім'ї братів-народів жити |
Імперії потрібні не будуть! | (2)

Коли не стане тих, хто сіє жертви,
Сльозові ріки, горя – океан,
В кінці-кінців, для того щоб померти |
Не треба нам Чорнобиль, чи Афган... | (2)

А скільки ще погасимо свічок?
Гадаючи в нестямі, чи не пізно?
А хижі чайки знищують качок |
Клюють ворони солов'їні гнізда. | (2)

Ну досить вже, - цигарку запалю...
Чого же це ночами я не сплю?
Як важко, люди, жити, - хоч в петлю, |
Та все ж живу, живу, бо ще люблю! | (2)