Кожна жінка звичайно б хотіла,
Щоби їй присвятили вірші,
Щоб не тільки ми прагнули тіла,
А торкалися також душі.

І на зустріч ми жінці ідемо,
Не помітиш, як ти вже й поет.
І для кожної є в нас поема,
І для кожної є в нас сонет.
І як хочеш від жінки кохання,
Римуй і шукай порівняння.

Я люблю тебе як
Синє небо літак,
Або, як синє море, моряк.
Чи, як вітер вітряк,
Чи, як гроші бідняк,
Чи, як ти перламутровий лак.

Бо ти в мене така,
Як пір’їнка легка
І пахуча, як гроно бузка.
Як травинка тонка,
Як тростинка гнучка,
І така ти у мене й сяка.

Бо кохати бажаємо всі ми,
Бо їй Богу, Їх варто кохать,
І щоранку шукаємо рими,
Щоби вночі їх з чимсь порівнять.

І у розпачі морщимо лоба,
Бо не в кожного Пушкіна хист.
Та для жінки важливіша спроба,
А вже потім – чи є у ній зміст.
І нехай вона була невдала,
Головне, щоб їй було не мало.

Я люблю тебе як
Українець гопак,
І як поле зелене буряк.
Як горілку козак,
Чи, як м’ясо хижак,
Чи, як вішалку любить піджак.

Бо ти в мене така,
Як гантелька тяжка,
Ти, як булочка з маслом м’яка.
Ти, як повна ріка,
Як трамплін для стрибка,
І така ти у мене й сяка.

Двадцять років як ми одружились,
Вже й не віриш, що був молодим.
Тільки в спогадах десь залишились
Порівняння і схильність до рим.

Все вирує і крутиться колом,
Та лиш спокою хоче душа.
Замість тіла – рибалка з футболом,
А все решта давно вже – лапша.
Та кохання років не боїться,
Я – твій козлик, а ти – моя киця.

Я люблю тебе як
Молотка любить цвях,
Як вареника любить друшляк.
Як каструльку баняк,
Як роботу лошак
Як трубу автогенний різак.

Бо ти в мене така,
Як центнер молока,
Ти надійна і вогнетривка.
А розумна яка,
Ніби впала з дубка,
І така ти у мене й сяка.

Кожна жінка звичайно б хотіла,
Щоби їй присвятили вірша,
Щоб не тільки ми прагнули тіла,
А кохала і наша душа.

Це питання мені небайдуже,
А тому, поки жінка жива,
Молода, або навіть не дуже,
Подарую їй ніжні слова.