Один верблюд сказав колезі верблюду:
– Хау ду ю ду! Хау ду ю ду-ду-ду!
Як ся подобає пустеля вам оця?
Куди не глянь – ні краю, ні кінця!
– Я з вами згоден, – була відповідь, – О, йєс!
Пустеля – фест! Бо гріє, мов той п’єц.
А ще до того – ні машин, ані людей.
Живем о’кей, кайфуєм еврі дей!

Якось зустрілась верблюдиця верблюдам:
– Бонжур, месьє! – О, бонжур, мадам!
Не сподівались, що любов знайдем свою.
Аморе міо! Енд ай лав ю!
Та відповіла їм двогорба та мадам:
– Шерше ля фам! Я зовсім вас не знам!
Не для кохання я потрапила сюди,
А щоб знайти хоча б відро води!

– То що за натяки, пробачте, не для вас.
Води запас, що в горбах є у нас. Ми пас!
Хто хоче пити, той не лізе до пустелі.
– А я якжеш? – Оревуар, мадмуазель.
Вона благала їх: – Спасіть, чоловіки,
Без гаш два о пропаду навіки.
І справді здохла коло них на третій день,
Гуд бай, любов, овфідерзейн.

І кожен з хлопців зо хвилину помовчав
і пробурчав: – Бамбіно, чао-чао-чао.
І гет почапали оті тварини дві,
така любов і селяви.
Така любов, бо то є селяві.