Вересневі дощі...
Одягнулись в плащі люди.
Світ від холоду вкляк
і тепер тільки так буде.
Чи настав Страшний Суд,
чи якийсь п’ятий кут, може?
Відпусти нам гріхи,
дай нам ноги сухі, Боже!

А на Таїті живуть у
нескінченнім літі.
Банани жують
і байдики б’ють...
Хоч трішки би
негром побуть!

Над тобою діра,
а під нею стара діжка.
Вересневий каприз –
краплі падають вниз, в ліжко.
Бачу руки твої,
бачу ноги твої сині.
Хочу тебе зігріть,
але все булькотить в піні...

Яка погода –
така твоя краса і врода.
І в тепле життя
нема вороття –
Замерзли усі почуття!

Обкалюжений світ
у полоні сюїт хмарних.
Тисячі парасоль
і поламаних доль марних.
Заховатись мені
наяву, чи вві сні ніде.
У очах моїх жах
і дірявий мій дах їде...

Украли літо!
Зробили замість неба сито.
І винних нема –
шукати дарма,
Для бідних лишилась зима.

Липневі ранки
Поклали у швейцарські банки.
Лиш хмари у нас
і тільки щораз
зростає рахунок за газ. (2)