Пішов я раз до кіна, дивлюся на екран,
А там бігає людина на прізвище Тарзан.
Посмішка аж сяє, грає кожен м’яз,
А що він виробляє – взагалі атас.

Не життя, а мрія – коньяк, одеколон,
Бабнота так і мліє – іде Ален Делон.
А там така фігура, манери, мова, клас,
Західна культура – взагалі абзац.

Ой на екрані суцільні еталони,
То Мастрояні, а то Ален Делони.
Я ж не Марчелло і звісно не Делон,
Хоча й купив одеколону на талон.

У кінах всі зубаті, не зуби, а фірма,
А от мої щербаті та ще й усіх нема.
Я в дзеркало сі дивлю, а там – Щербатий Стас,
А ще, як сі зашкір’ю – взагалі атас.

Ось, моя дієта, я пхаю у живіт
З лівера котлету і печиво "Привіт",
Пивом запиваю, що вже три дні, як квас,
Тому й фігуру маю взагалі абзац.

А де б сі діли Марчелло і Делони,
Якби їм мило та цукор на талони,
І чи би Штірліц наш на кіні заробив,
Якби до камери мордяку не помив?..

Не бачу я з над пупа шкарпеток та сандаль,
На писок я – тризубий, у паспорті – москаль.
На зуби є дантисти та ще на них не час,
Бо й так нема що їсти – взагалі абзац.

Нема порядку, і лиш, як у аптеці,
Працюють коліщатка в держбезпеці
І за той час, коли співав цю пісню я
У коліщатка пішло моє ім’я.

Ми всі живем чудово, на все є свій талон,
Іде перебудова, або армагедон...
Побачити наочно то можна лиш у нас,
Наш повний, остаточний, запланований,
Керований та ще й перебудований абзац...