Пів на шосту я збудився,
Пів на восьму з ліжка встав.
Поголився, спорожнився,
А потім в люстру подивився,
Але хто там – не впізнав.

В очах різкості немає,
Голова, як той баняк,
І хоч убий не пам’ятаю,
Де, коли, кого і як.

Треба бігти на роботу,
А у шлунку каламуть.
На зубах така гидота,
Ніби хтось наклав у рота,
А похмелитись не дають.

Тяжко жити з понеділка,
А зрання – то взагалі.
І тут літаюча тарілка
Раптом впала до землі.

Я скоренько вибіг з хати
І геть від того корабля.
Треба, думаю, тікати,
Раптом знову, звідки знати,
Провокація кремля?

Бо як дійсно, то пришельці,
Чому їх нікто не стрів?
Скорше всього, що то Єльцин
Захопити хоче Львів.

А тут з’являється тварюка,
Величезна і бридка.
Визира на мене з люка
Шестинога, шестирука,
А морда, як у павука.

Я дурнем дивлюсь на тарілку,
А воно пляшку дістає.
Йдемо, каже, на горілку,
І коньяк у мене є.

Вліз я в той гіперболоїд,
То для мене нон проблєм.
Слухай, кажу, гуманоїд,
Троха мене непокоїть,
Чим закусувать будем?

А воно відповідає:
Що ти, жерти йшов сюди?
Пий давай, як наливають,
І багато не тринди!

Ми з ним пили за планети
Й недосліджені зірки,
За супутники, комети,
За туманність Андромеди,
Звідки родом павуки.

Ще й пісні разом співали
Я – веселі, він – сумні.
І по братерськи наливали,
Я – йому, а він – мені.

Тут павук з шістьма руками
Тост підняв за вічний мир
Між космічними світами,
Між людьми та павуками,
Від землі й до чорних дір.

Каже – будемо дружити,
І статут на стіл кладе.
А чи не хочете вступити
У галактичний СНД?

Ах ти, кажу, вражий сину,
Щоб ти йшов під три чорти,
Не продам я Україну,
І тут свою павутину
Марсіанську не плети.

Він образився й на пульті
Помилково щось натис.
Відстрелився в катапульті,
Одним словом – комуніст.

Так я більш його й не видів,
Мабуть в Київ полетів,
Там серед метеоритів,
У сузір’ї Леонідів
Купа наших павуків.

Ті підпишуть, що завгодно,
Чи угоду, чи статут.
І будемо всенародно
Ми шукати п’ятий кут.

Та хай політики сваряться,
А я в тарілці й далі пив.
Пив за єдність різних націй,
Зоряних цивілізацій
І спаралелених світів.

От, як злетів, не пригадаю,
Хтось подав команду "старт".
Мабуть вибрики Китаю,
Або знов московський жарт.

Я дивлюсь в ілюмінатор,
А в долині проліта
Коломия, Улан-Батор,
А потім бачу – Термінатор
У формі нашого мента.

Очі дивляться суворо,
А і з вуст прості слова:
Приземляйся, каже, скоро,
Твоє ліжко номер два.