Стомлений ранами,
Днями безсонними,
Росами лив свою втому
На лук по дорозі додому.
В порваній свиті з очеретини
Онука Болотника-трясовини
("Чистий" не скажеш, та й злим не назвеш,)
Повертався додому...
В своє місто – Гнилгород (3).

Всміхнений, радісний, що уцілів,
Що у тяжкому бою розбив ворогів,
З військом невіданим оку людей
Славних бравих молодців,

Він йшов. Він питався хліба, щоб хтось пригостив,
У громади він слова сказати просив,
Натомість барвінок він ніс для дівчат,
Лист дубовий для хлопців.
По дорозі в Гнилгород.

На болоті тихо і мирно,
На болоті спокою гніт.
Із болота Сонця не видно –
Лиш сови горевісний політ.

На болоті терпко від спраги,
На болоті вітер з дощем.
По болоту морок зневаги,
Кволий стогін, жалібний щем...

Тривожно і палко тут сяють зірки,
Тут губляться часом купальські вінки:
Герої живуть за межею в болоті
Забутого лісу.

Тож ідем. Ходімо браття – розкажу,
Ходімо сестри, я вам покажу
Світ той невіданий праведний,
Кимось дарований бісу:
Славне місто Гнилгород.