Застудила ноги осінь,
Як ішла у гори,
Та й розсіяла зір-розсів
На усі вигори.

Я іду на ту вершину,
Що за хмари вища,
Та й викликую дівчину,
Щоб із хати вийшла.

Вийшла з хати дівчининка –
Квітка з неба впала,
Усміхнулась як зірнинка –
Зірка засіяла!

І забракло мені мови,
Одне слово знаю –
Тільки тої в нас розмови,
Що: "Люблю!" – "Кохаю!"