Вона
Різала пальці як стрибала з вікна...
Вона
В помаранчевих снах блукала сама...
А він,
Заховавшись під сніг, помаранчами
Мерзлими жбурляв їй у слід...
Вони,
Ніби різні човни, плили у своїх думках,
Щоб потім піти по пустих берегах...

Та настала ніч, коли падали зорі
І сльози котилися щирі й прозорі,
А на ранок згадають вони лиш
Помаранчеві сни...
Розбиваючи день поцілунками неба,
Ти відверто шепочеш,
Благаєш: не треба...
В тім немає твоєї вини -
Це ж помаранчеві сни!

Але чому? - Я ніяк не збагну -
Розбиваючи день об стіну,
У безодню викидаєш себе одну...
Та діамантову ніч, де небо і зорі,
І сльози котилися щирі й прозорі,
А на ранок згадають вони лиш
Помаранчеві сни...
Розбиваючи день поцілунками неба,
Ти відверто шепочеш,
Благаєш: не треба...
В тім немає твоєї вини -
Це ж помаранчеві сни!