Кричу свої питання –
Та небеса не чують плач.
Попіл наших мрій
Повільно падає вниз,
А ти дивишся вверх,
Питаєш – "Навіщо? За що?" –
Відповіді нема...
Так все розставило життя
Не все, не все збувається.

А під моїм лицем
Тільки голі кістки,
А мої вуста
Змовкнуть назавжди.
Це життя! І нема до нас
Нікому діла
Це життя – буде так
До труни, до кінця.

Вірю я у пекло на землі.
Хей ти, навіщо казав –
"Позбудься себе!" –
Тільки в снах
Ми зустрінемось...
Непрошені і гіркі
Вони залишились мені.

І де ж це все, про що я мрію
Але все ж таки я вірю.