КFmоли вже згасне сонце й сCховається в саду
Я вFистрибну в віконце йF потрошечки піду,
По Fmвулицях, газонах, міCж будівель та доріг,
РоFздивляючись зірки Fта не жалкуя ніг,
У чоFmрне я одягнен, обоCжнюю я ніч,
Я біFдний та безглуздий, меFні дощ іде навстріч,
ПодFmалі від хімічних заCводів та вітрин,
ХоFча б на один день себFе побачити святим...

Мені пісні співають ворони знов і знов,
В степу холодний вітер почав нити про любов,
Про те, що вже самотньо ганяти в небі хмари,
І не завжди в житті знайдеш потрібну пару.
А вдома вже чекають з павутиннями кути,
Та крани, що ржавіють без Ознаки води,
Сусіди, чай на кухні, в кутку синій екран,
Настоянка бюджетна, зате щасливий стан..


Я йшов стежиной, полем, по ріллю та траві,
Не залишав сліди та вийшов до ріки,
Була ти там в синцях, а з ран струїлась кров,
"То ж, звати тебе як?" - а ти сказала, що Любов...
Я підібрав, обтер, зігрів та залатав,
Поспати підстелив та казку прочитав,
Отак і живемо та грієм свою кров,
Я бідний та безглузний, та в мене є любов, любов...