Земля зникає із-під ніг моїх,
Абстракції злітають наче листя,
І пролітає вже маленький сніг,
Фундаментальність думки, дивна пісня.
Усе іде, було і вже нема,
Хвилини, дні, роки і місяці,
А на душі лишається журба,
За фрази, дії і думки оці.

Приспів: (2)
Маразм! В оцих рядках!
Маразм в голові, боротьба із собою!
Маразм! У мене в думках!
Маразм в голові не здамся без бою!

І без брехні, і без обману,
В той дивний сон, у ті часи,
Безглуздий дим маріхуани,
Чиїсь набридливі носи.
Ті перші роки – наче казка,
Без болю, втрат і перемог,
А зараз, діє вже підказка,
Й непереможний діалог.

Приспів

Шпигнуло в душу теє диво,
Хвилини ті коло вогню,
Та все вирішує лиш пиво,
Та в горло я його не ллю.
Частини світу – це не перепона,
Для мрій, думок, переконань і сподівань,
А ми проходимо й небачена персона,
Дає нам старти, для нових змагань.

Приспів

Жахлива правда і знобить і дує,
Жує думки і голову жує,
І знов адреналіном нафугує,
І знов безсоромно у душу наплює.
Багаття згасло, і залишився лиш попіл,
На тому місті вже нічого не зросте,
А ти сумний, хоч і Вкраїнофіл,
Але життя чомусь твоє пусте.

Приспів

Абстрактність думки, безтурботність мрії,
І давить науковий атеїзм,
Він розбиває майже всіх людей надії,
І надає нам молодий девіз.
На цвинтарі розбитого дивацтва,
Згнивають мрії під якимсь кущем,
І не співає плем’я чомусь птаства,
Бо кущ згниває під рясним дощем.

Приспів

І суб’єктивність поглядів, страждання,
У цьому демократія моя,
І вмить розстріляні всі сподівання,
Не залишилося зовсім. Маячня!
Рожеві окуляри не спасіння,
Лиш мука, біль, страждання, гори мрій,
Не залишається вже навіть сподівання,
І не залишилось мені надій.

Приспів

Зникає сенс, лише душевний біль,
І дзен, щоб було легше пережити,
І знову втрапити у колію і стиль,
Нікого не вбивати, і творити.
Хвороба нервів, параноя,
Дощі кислотні за вікном.
В багні ковчег потоне Ноя,
І ми потонемо у ньому.

Приспів

Весь світ на грані катастрофи,
Допоки люди ми такі,
І на папір лягають строфи,
Чомусь нерадісні, тупі!
Конфлікт з собою, і із світом,
Роздмухав полум’я чомусь,
Не дочекаюсь уже літа,
І щоб його задути дмусь.