Якщо випадково сонце затьмарить дощ,
У цьому винен я і тільки я. Що за дурня?!
Я зварив зранку борщ. Це погана прикмета?!
Хіба?! Але ж вона твоя.

Вона "Мона Ліза", вона лізе зранку в душ,
Щоб роздуплитися, помитися... сохне
Бере в руки туш,
І реконструює свій портрет, оце лице,
Вона півгодини фарбує, і знов вона, як "Мона Ліза".

Вона лізе на пари.
З пар іде на свій улюблений бульвар,
Бо що п’ятниці ми там зустрічаємося,
Йдемо до мене... кохаємося два дня й дві ночі...
Перестаємо, – їсти хочем... і знов:
"...бла... бла... бла... бла... бла... бла... бла... віскас"
Купи кота, він теж буде тобі співати щодня,
Особливо весною, десь так:

Мяу-мяу-мяу-мяу (4)

Якщо випадково скажу тобі, що люблю,
Збрешу чи ні, – не знаю. Чомусь терплю,
Але вже божеволію.
Я так не хочу, я не хочу чути твоїх
"...бла... бла... бла.. бла... бла... бла.. бла... віскас"
Купи кота
Купи собі кота
Купи собі кота
І зразу Віскас і віскі мені, бо його я насправді люблю.