Скільки можна навчати себе на своїх помилках,
Гнути плечі, в пониклих очах ховаючи страх?
Відчайдушні кричали про те, що не покинуть землі,
Божевільні тікали – тікати не було куди.

Приспів:
Ми не можемо бути разом,
Ми прозоріші за дощ,
Що розіб’ється об камінь,
Що проникне крізь пісок.

Ми легкіші за повітря,
Ілюзорніші за сни.
Обпадемо, наче з квітів
Пелюстки в кінці весни.

Вітер миттю підносив до неба на крилах своїх
Хмари сині, наповнені злом, обіцяли дощів.
Пили воду, трави, дерева з долоні-землі.
Слалась темінь, сягаючи далі, не мала країв.

Приспів

Ллються сльози з моїх очей, з твоїх очей.
Скільки будем копати могили для своїх дітей?
Довго будем із пилом ковтати не свої гріхи,
Змилуйсь, Боже, залиш нам надію, живими лиши!

Приспів