Серце плакало. Сльози капали.
Виливала жалі сурма...
Ясний соколе, ти високо вже.
І тебе на землі нема.
Поміж зорями лан твій зорано.
Ти за рідний свій край поліг.
Бо любив його, боронив його. |
Лиш себе вберегти не зміг. | (2)

Із повстанцями якось вранці ти
На ворожий натрапив стан.
Довго бій тривав. Опір ти тримав.
Та упав від смертельних ран.
Де твій прах лежить,
Хрест там не стоїть.
Польовий там квітує мак...
Боже, як хотів на своїй землі |
Ти відчути свободи смак! | (2)

Твоя милая, мов за крилами,
Приховала свою красу.
В думці погляд твій...
І без тебе їй
Так ніхто й не розплів косу.
Ну, а матінка біля хатоньки
Посадила вишневий сад,
Аби й з неба ти міг побачити, |
Повертатись куди назад. | (2)

Серце плакало. Сльози капали.
І сурма виливала жалі...
Ясний соколе, хоч високо ти,
Та лишився у серці землі.