По всесвітньому базару
Я століттями блукаю...
Із ягнятами у парі
Лева грізного стрічаю.
У злодіїв знахабнілих
Люд купує власні речі,
І, зітхаючи несміло,
Підлим цінам не перечить.

Жеребців праісторичних
Пропонують конокради
Для видовищ ідилічних,
Для ганебного параду.
Все змішалося у вирі
Велелюдного базару —
Люди воєн, люди миру,
І реальності й примари!

Пропонують черні п'яній
Із-під смокінгів та мантій
Низки перлів череп'яних
І фальшивих діамантів.
Лише я в юрбі никаю
Не для жадоби грабунку,
— Власне серце відкриваю
Для безцінного дарунку.

Чорним роєм ходять люди,
Серце мацають скептично:
— А навіщо годна буде
Річ тривожна і незвична?
Я пояснюю потиху:
— Вірне серце — друг надійний,
З ним не згинеш серед лиха,
Вир здолаєш неспокійний,
З ним перейдеш довгі гони.

Як у казці дивовижній!..
— Хай від казки бог боронить,
Не протягнеш з нею й тижня!
Непотрібні нам химери
Совістливі, бунтівливі:
Зробим серце з полімерів —
Безвідмовне і щасливе!
По базару я никаю,
Людям щирість пропоную,
Та ніяк не напитаю,
Хто дарунок мій купує!
Все даремно, все даремно!
Цілі всі мої товари.

Над базаром вечір темний,
В небі плинуть сірі хмари...
Люд розходиться додому.
Я тамую в серці муку,
Пересилюю утому
І кладу Любов їм в руки...
— Ось, погляньте, любі друзі.
То коштовність не маленька,
У скорботі і у тузі
Вам служитиме вірненько!
Люди дивляться, хихочуть.

Потішаються з Любові.
І ніхто її не хоче
Навіть даром, безкоштовно...
А базарище пустіє.
Наливається імлою...
А у небі Зорі мріють
І... сміються наді мною...