Ти бачиш дим крематорію –
То спалюють мрії, а натомість
Збудовані вже санаторії,
Де підправлять хвору свідомість.

Я хочу дихнути повітря ковток – і не можу,
Бо ногою на горлі стоїть
Ідол добра, справедливості,
Рівності, щастя...

Алебастрові очі тьмяніють – в них пусто,
Алебастрові очі – блюзнірство й розпуста.
Я не знаю, хто ми, але стане дилема:
Я, ти, ми чи система.

Ти бачиш дим крематорію –
То спалюють мрії, а натомість
Збудовані вже санаторії,
Де підправлять мою свідомість.