Метелика ловити я не хочу:
Він – квітка неба, хай живе собі!
Хай крильцями барвистими тріпоче,
Щоб радісно було мені й тобі.

І квітку лісову не стану рвати,
Її до дому я не понесу.
Бо вдома їй джмеля не погойдати
І не попити ранками росу!

І не стеблинку, гілку чи травинку,
Я не ображу – це страшенний гріх!
Бо в кожній з них живе тремка живинка,
Що світиться довірою до всіх.