Я кремнем притворюся та кресалом,
Любові іскру витешу й відтак
Роздмухаю любов, що незабаром
Багаттям запалає поміж нас

Палатиме багаття не одну ніч,
Палатиме, палитиме... І враз!
Погасне, а по собі не залишить
І спогаду про те, що було в нас.

Я знову роздиратиму до болю
Стражденну душу, але ти не плач...
То серцю забаглося знов на волю
І скажеш ти знайоме вже "пробач".

Я знов прикинусь кремнем, та кресало
Візьмеш з собою ти і назавжди
Нескресаним залишиться у серці
Вогонь тепла, кохання, доброти...