Коли сльози Фенікса не заліковують рани,
Коли серце тремтить, а виглядаєш незламним,
Коли лице веселе, а на душі погано,
Тоді в тишині ти чуєш чорне сопрано.
А скільки слідів за нами вітер замів?
Чорне сопрано, неначе ангельський спів.
Він кричить в повний голос, або на вуха шепче,
Лицемірний погляд, який здається безпечним.
Яка б по житті не була людина чесна -
Їй важко заспівати без супроводу оркестра.
Якщо ти - просте створіння і одна в житті навичка,
Тобою легко керує диригентська паличка.
Коли співаєш в такт кимось написані ноти,
Пам'ятай, співучий рід і, насправді, хто ти!
Думав буде добре, а, чомусь, знову погано,
А, як солодко звучало чорне сопрано.
Коли просиш диригента звернути увагу,
Коли вимагаєш битви, а не чуєш переваги.
Тоді знаєш, як суперечити долі,
Бо тільки тої волі, що крикнути в полі.
І от, коли прагнеш душу зберегти,
Тоді її ти втратиш раз і назавжди.
А якщо втратиш душу і з щирим серцем,
Тоді тобі відкриється царство небесне.
Все занадто прекрасне, а тобі знову замало,
І дуже не хочеться чорного сопрано,
І знову дві дороги, знову смуток і жаль,
Так от тоді співає білосніжний альт...

Приспів:
На серці кожного буде погано,
Доки звучатиме чорне сопрано...
Ллється мелодія і литиметься доти,
Поки по житті у нас розписані ноти...

Ти сам розпалив свою рану,
Тобі без неї погано,
І все, що в тебе залишалось,
Це чорне сопрано...
Ти вслухався в ніжний голос,
Ти не міг його забути,
Ти старався бути з ним,
Ти хотів його почути,
Він захопив твій розум і твоє серце,
Серед мертвих ти - живий,
Та між живими ти - мертвий.
Гріховне яблуко ти спробував на смак,
Як ти забув Бога? Скажи мені - Як?
Життєва мелодія литиметься доти,
Поки по житті у нас розписані ноти,
Поки грає музика, поки лунає спів,
Ти житимеш так, як ти цього хотів.
Покинь чорне сопрано, почни жити чесно,
І для тебе відкриється царство небесне.
Без підтримки оркестру думка воскресне
І тебе буде вести білий ангел честі,
Пам'ятай, яка б дорога не вела у даль,
Де є чорне сопрано, є білосніжний альт!

Приспів. (2)