цей вечір є зійшовшим з розуму
такий спокійний без тисячі атомних бомб
ліва рука сміється, ніби когось буде бити
дощ наробив болота...
шкільні автобуси пусті, ідуть в світлі
спішу через дорогу
краплі... шкіра – не моє надбання
я цим користуюсь
це ж не фантастика!

заливає
твій поверх на останньому щаблі
і не залишає слід на
п’ятому

цей магнітний фарш розуму мого не є вже таким смачним
і заспокоює, як правило, смажена картопля із льодом
і навіть знаючи ступінь забруднення своїх кросівок
я ще мав совість блищати ними в центрі міста
для багатих зазвичай – кондиціонери
п’ють чай...