Кубком згорнулась ніч, як кіт,
І сіла поруч при багатті,
Де характерник – кошовий
Плете, мов сіть, свої закляття.

Приспів:
Козак-характерник сміється,
Луною проноситься сміх,
Загін наш по полю несеться
Вже зграєю чорних вовків.

Де табір ворожий ночує,
Нас місяця око веде.
Ми – тіні. Ніхто не почує.
Рятунку ніхто не знайде.
У смерті алтар із полину;
Ми жертву їй щедру дамо!
І степ урочисто поглине
Ту кров, шо тепер проллємо!

Приспів.

А вранці похмуре світило
Обличчя у хмару схова;
Від війська чужого лишилась
Лиш кровю залита трава...

Приспів.